Твори В. П.

Василь Пачовський. Дрижання душі

Так ходила по алеї, та займати я не міг!
Чистий ангел — білосніг!.. Млів я, дивлячись на неї,
плили сльози з віч моїх, заросив я слідки ніг...
Поверталась, усміхалась –
Та займати я не міг!...

Та й над море сіла, пала — задивилась сумно вдаль.
Так на мене мала жаль — в шумі моря щось співала,
з личка іскрилась печаль і мигтіла, як опаль...
То тремтіла, то красніла,
То гляділа сумно вдаль...

Нагло пирхла щебетушка, вже займити я не міг!
А лишила, мов на сміх, білу шарфу з капелюшка —
плили сльози з віч моїх, цілував я слідки ніг...
Улетіла пташка біла,
вже займати я не міг!

Василь Пачовський. Я плакав у сні, мені снилася мрія

Я плакав у сні, мені снилася мрія:
Десь ніби я пташка, лечу уві сні —
А долом сія Україна квітками,
Красується вільна, своя, у весні!
Я з радости плакав у сні...

Я плакав у сні, мені снилася слава:
Десь ніби я в трумні, сміюся у сні,
А там, на горі, Україна співає,
А світ весь за нею складає пісні...
І ревне ридав я у сні!

Проснувся в сльозах я і ревне заплакав:
Всі люди побачать, здавалось мені,
Вільну Україну! А я ще невольник! —
Останній невольник — умру навесні...
І хлинули сльози рясні!

Василь Пачовський. Жайворонок 

Я молодий, веселий птах,
Лечу, як вітер в небесах,
З пісень моїх все ллється сміх, —
Весняний спів для всіх!

Хай буря грає, — я сміюсь,
З новою піснею несусь —
За мною вслід вже сходить світ.
Весна розсипле цвіт!

Не плачте, люди, над дітьми —
Вони побачать, як не ми,
Зелену ярь, як сонце з хмар
Розсипле злотий чар!

По бурі буде ясний день,
Зійде зерно із ваших жмень,
Веселка там заблисне вам.
Сповістить весну нам!

Засяє сонце, втихне плач,
Зерно збиратиме сівач —
Засвітить лан, як океан,
Розсиплеться туман!

Я чую серцем, знаю я,
Що пісня справдиться моя,
Мені в очах ясніє шлях:
Я Божий віщий птах.

Лечу, співаю ніч і день,
А сміх бринить з моїх пісень,
Бринить одна, як дзвін, струна:
Весна іде, весна!